Діти непосидючі, допитливі та невгамовні. Батьки тішаться їхньою наполегливістю в розвитку мовлення, в оволодінні все новими й новими вміннями. Кожен вивчений дитиною віршик чи пісеньку або ж навіть самостійно зав'язаний шнурок на черевичку
батьки заохочують увагою й похвалою.

     Але є такий вид дитячої активності, що, на перший погляд, не приносить жодних результатів. Здавалося б, це ні на що не спрямована, пуста активність. Звідси її назва — пустощі. Одразу зауважимо, що саме відсутність очевидної цілі відрізняє пустощі від непослуху, вередування та інших форм деструктивної поведінки. На відміну від
пустощів, непослух — це небажання або відмова підкорятися кому-небудь, слухатися; а вередування — один із проявів неслухняності, що характеризується швидкою зміною бажань, їх недоречністю й невмотивованістю і є своєрідним виявом протидії дорослим.

     Пустощі варто розглядати як своєрідну форму активності, орієнтовану на:

• пізнання дитиною себе і власних можливостей;

• відкриття нового;

• вивчення зворотної реакції на власні дії, особливо ті, що
  пов'язані з певними заборонами.

     Чому діти пустують?

Детально проаналізувавши типову поведінку дітей, ми виокре­мили три основні види пустощів:

• як прояв пізнавальної активності та творчості;

• як спосіб вивчення власних можливостей і меж дозволеного;

• як спроба зайняти себе будь-чим — пустощі знічев'я.

Творчість — природна потреба дитини, тож вона змушена:

• або творити — якщо дорослі організовують процес твор­чості;

• або витворяти — якщо дорослі не переймаються тим, щоб спрямовувати активність дитини в потрібне русло.

     Творення нерозривно пов'язане з пізнанням нового, а для дити­ни все нове. І якщо дошкільник псує речі, намагаючись зрозуміти, як вони влаштовані, то це не його, а наша провина.

Ніщо не приносить дитині такого задоволення, як усвідомлення власного розвитку. Навчившись чогось нового, дошкільник намага­ється закріпити це вміння. Дуже важливою для дитини є думка до­рослих про те, наскільки добре вона шось робить.

     Мало кому з батьків вдається «безболісно» пройти той етап, коли дитина вирішила, що вже навчилася мити посуд. Самими забо­ронами тут не обійтися. Замість постійних розтлумачувань, що дитині можна робити, а що — ні, ліпше показати їй такі види діяльності та форми поведінки, які наближені до заборонених, однак дозволені й схвалюються, якщо працювати разом. Відомий педагог і психолог Юлія Гіппенрейтер вважає, що зона справ «разом» є золотим запа­сом дитини та її потенціалом на найближче майбутнє.

Спроба зайняти себе будь – чим .

     Пустощі знічев'я зазвичай виникають, коли дитині нічого роби­ти. Просто відпочивати, як це роблять дорослі, для дитини — справ­жня мука. Це для неї так само складно, як дорослим напружено пра­цювати. Причина пустощів у цьому випадку проста: дошкільники потребують активності.

     Дитячу активність потрібно спеціально організовувати. Рані­ше це було прерогативою дитячої субкультури. Різновікове дитяче середовище мало у своєму розвивальному арсеналі сотні ігор, пі­сень, танців, казок, оповідок, загадок, скоромовок для задоволення потреби дітей у різних видах активності: фізичній, інтелектуальній, творчій.

     Парадокс сучасного світу в тому, що нині ця субкультура, у якій розвиток дитини відбувався автоматично, саморегульовано, зникає. Тому організація дитячої активності здебільшого лягає на плечі бать­ків. І вони мають пам'ятати, що для повноцінного виховання, окрім взаємодії з дідусями й бабусями, нянями, гувернерами чи виховате­лями, дитині неабияк потрібні інші діти.

     Пустуючи, дитина проявляє ініціативу. Можливість щось пе­реробляти по-своєму, виступати в незвичній ролі викликає в дітей почуття радості. Як зазначає дитячий психолог Ганна Люблінська, у більшості випадків пустощі — це нова, незвична форма спілкуван­ня дитини з дорослими або з іншими дітьми. У пустощах дитина най­частіше є ініціатором такого спілкування. Тому, пустуючи, діти за­звичай проявляють позитивне ставлення до людей. І хоча в процесі активних дій дитина може проявити незграбність, навіть зробити бо­ляче іншим, вона сама цього лякається, прагне приголубити й утіши­ти скривдженого.

Як спрямувати пустощі на користь

     Приборкувати надмірну дитячу активність і спрямовувати її в ко­рисне русло можна в різні способи. Скажімо, батькам варто гратися разом з дітьми в улюблені ігри, зокрема рухливі, — це завжди весе­ло, а до того ж корисно і дорослим, і дітям.

     Зрозуміти різницю між добром і злом, чемністю й пустуван­ням дітям допоможуть персонажі казок та оповідань. У пригоді ста­нуть захопливі твори Всеволода Нестайка, серед яких ненав'язливо повчальною є трилогія «Тореадори з Васюківки». Також дітям спо­добаються проникливі історії життя непосиди-пустуна Петрика П'яточкіна від Наталії Гузєєвої, чарівні казки Богдана Чалого про пригоди Барвінка, Зінаїди Грієвої про кудлатих пустунів, вірші Сергія Пантюка зі збірки «Неслухняники», які написані зі щирою любов'ю до дитини. Задоволь­няти пізнавальні потреби найменших непосид батькам допоможуть і розвивальні книжки Марії Кучеренко про до­питливе курча та про Мишка-пустуна із серії «Книжки-пампушки».

      А для себе батькам варто почитати книжку психолога Вікторії Горбунової «Виховання без нервування, або Як упо­ратися з розбишаками, упертюхами, ле­дарями, плаксіями, крикунами та хитру­нами».

     Отже, дитячі пустощі — це зовсім не вередливість чи непослух. Це активність, яку дитина несвідомо спрямовує на піз­нання нового, вивчення власних можли­востей і меж дозволеного, зрештою, на діяльність заради діяльності, адже енер­гія б'є через край. Саме тому батьки й вихователі дошкільного закладу мають спрямувати цю енергію на користь дити­ни: спонукати її займатися спортом, ор­ганізувати цікаву гру з іншими дітьми, залучати до посильної допомоги по гос­подарству тощо.